Н. Витренко: Достойный труд достойного человека

19/11/2020


 

Рецензия на книгу В.М.Вороны «Соціологічні нариси політеконома»

 

«Если есть честные учёные, - страна имеет шанс на спасение». Эта мысль не покидает меня уже многие годы. Ибо осмыслить причины проблем, суть ошибок и провалов, может только человек образованный, учёный. А заявить о них, сделать свои выводы достоянием общественности и этим дать возможность если не нынешнему поколению, то грядущему их решить, - может только честный учёный, смелый в защите своих убеждений. Таким и является  Валерий Михайлович Ворона, доктор экономических наук, академик Национальной академии наук Украины, с 1992 года Директор Института социологии НАН Украины, ведущей социологической структуры страны.

 

Мне повезло знать Валерия Михайловича ещё доцентом кафедры политэкономии Киевского института народного хозяйства им. Д.С.Коротченко (ныне КНЭУ), где он вёл практические занятия в нашей группе. Именно он, как и наш преподаватель политэкономии, светлой памяти человек, профессор Л.Г. Андреев, привили нам глубокое уважение и тягу к познанию замечательной науки – политической экономии, к трудам классиков марксизма-ленинизма и современных экономических теорий. А потом, с начала моего депутатства (с 1995 года), я уже просто не могла обойтись без материалов Института социологии, сверяя свои научные выкладки и политические аргументы с данными самых репрезентативных социологических опросов в нашей стране. Как и ежегодные статистические сборники, так и ежегодники «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін» Института социологии НАН Украины, занимают особое место в моей научной библиотеке и постоянно используются в моей работе.

 

А ныне новый подарок – книга Валерія Ворони «Соціологічні нариси політеконома». Издана в Киеве Институтом социологии НАН Украины, в 2020 году, объёмом 400 страниц.

 

Вот почему я вновь вспомнила о честных учёных. Как же важно, чтобы общество и, прежде всего, власть придержащие, знали правду о происходящем, о ценностях и настроении населения, о самых насущных проблемах в стране и приоритетах в общественном сознании! В этом отношении книга В.М.Вороны должна быть настольной во всех властных кабинетах.

 

Несколькими примерами продемонстрирую глубину и  актуальность  поднятых проблем:

-Проблема поляризации населения по доходам: «Зміни, що відбуваються в соціальній структурі, також не сприяють розширенню бази ринкових реформ. Суспільство  дедалі відчутніше розколюється на багатих (і дуже багатих) і бідних (і дуже бідних)... Серед тих, хто потрапив до опитувальної вибірки під час республіканських моніторингових опитувань 1994-1998 рр. до високозабезпечених  відносять себе 0,5% респондентів... За цей період кількість тих, хто відносить себе до бідних (незаможних) сягнула 68% (47% - 1994 р. і 60% - 1997 р.)...  Про небезпечне для демократичних трансформацій в Україні поглиблене розшарування суспільства на багатих і бідних свідчать і статистичні дані. За офіційною статистикою, прибутки «верхніх» 10% населення України перевищують прибутки «нижчих» 10% більш ніж у 12 разів. У найполяризованішій розвинутій капіталістичній країні –США це співвідношення становить 5,5:1. В інших західних країнах це співвідношення коливається в межах 2-3:1» (ст. 50).

-Проблема духовной деградации населения, падения морали и патриотизма:  «За результатами досліджень доброї пам’яті Наталії Паніної, здійснених в Інституті соціології НАН України, індекс аномійної деморалізованості українського суспільства просто зашкалює. Майже 80% респондентів вважають, що заради кар’єри, влади, грошей люди готові на негідні вчинки, а на думку понад 40% опитаних, заради великих грошей люди здатні на все! ... на тлі високої аморальності вражає збільшення за роки незалежності й дуже високий відсоток людей, які відносять себе до віруючих, які щодня моляться і часто відвідують церкву...Якщо ми, українці,  такі віруючі, то чому тоді в Україні не перетворилися на соціальну норму принаймі такі вихідні християнські заповіді, як – не бреши, не кради, не вбивай, люби ближнього як самого себе?!... Зате як наша політична еліта, точніше, українці у владі й навколо неї, брешуть, крадуть, вбивають і люто ненавидять один одного, народ майже щодня бачить і чує в прямому ефірі» (ст. 154-155).

-Проблема войны и мира: «Цінність миру, безпеки життя і спокою у липні 2015 р. виявилась для населення України найвищою за всі роки незалежності. 46% респондентів вважають, що «потрібно за будь-яку ціну зберігати порядок, мир та спокій» (при 43,8% у 1994 р., 29,4% – у 1998 р., 30,3% у 2013 р. і 42,4% - у 2014 р.)...Результати соціологічних вимірів засвідчують... переважна більшість населення (82,6%) не підтримує ствердження, що силові структури України на Донбасі воюють головним чином «з регулярною російською армією». Причому в Західному регіоні України (подалі від фронту) – 25% респондентів вважають, що війна йде з регулярною російською армією, а на Сході і на Донбасі – на лінії фронту - лише кожен 10-й вірить у війну з армією Росії» (ст.217, 219).

-Русофобия: «Без розмежування влади, політиків та народу Росії, що перетворилась за останні півтора року ледь не на офіційну політику України, лише поглиблює розкол між владою і суспільством, та й вносить розкол у саме суспільство. Сьогодні, всупереч цьому, 47,8% населення України хоче бачити відносини з Росією «як між сусідніми державами – з візами та митницями на кордоні». Трохи менше (35,1%) – за більш тісні дружні відносини – без віз та митниць на кордоні, 10,5% опитаних вважають, що « Україна і Росія мають об’єднатися в економічний союз – з вільним пересуванням товарів і робочої сили», і навіть об’єднання в одну країну  хотіли би 2,4% опитаних. Тільки у Західному і Центральному регіонах переважає бачення відносин з Росією «як з сусідніми державами – з візами і митницями на кордоні» (70 до 26% і 53 до 44% відповідно)» (ст. 220, цифри із ст.310).

-Проблема русского языка: «Не сприяють єднанню населення різних регіонів України заяви та дії щодо обмеження вивчення та використання російської мови в різних сферах життя суспільства.. Не зважають і на незаперечний факт, що виняткова близькість української і російської мов є об’єктивною основою історично сформованої  реально існуючої  двомовності, а також природно дієвим в Україні чинником єдності української політичної нації. Дослідження Інституту, проведене ще у 2002 р., показало, що 98% населення України не відчуває труднощів у розумінні російської мови і 96% - української. Дослідження липня 2017 р. свідчить, що 23%- віддають перевагу перегляду TV українською мовою, 12,9% - російською, а 62,5% респондентів хотіли б дивитись передачі або українською і  російською рівною мірою, або  відповідали, що головним для них є зміст передачі, мова (російська чи українська) значення не має» (ст. 241).

 

И многие другие проблемы  социологических исследований нашли отражение в книге. Огромній интерес представляют также  результаты национальных ежегодных мониторинговых опросов 1994-2019 годов (стр. 296 – 399).

 

Важно, что Валерий Михайлович в своей книге не уходит и от суто политэкономических вопросов: об актуальности марксизма, о роли материального производства, о сути и структуре макроэкономических показателей (прежде всего, ВВП – валового внутреннего продукта), о перспективах социалистической идеи.

 

Есть вопросы, по которым я хотела бы подискутировать со своим преподавателем (как в своё время и учил нас, студентов, доцент Ворона). Например, по поводу его утверждения , что «идеи коммунизма и даже социализма не были практически реализованными не только в Украине, но и ни в одной другой стране мира» (стр.26). Потому как я считаю, что в СССР была практически реализована  одна из моделей социализма  (назовём её «советской»), в Китае – другая, на Кубе – третья, во Вьетнаме – четвёртая и др. Они все разные, но они практически реализовывались и реализовуются. Причём достаточно сравнить  ситуацию с пандемией коронавируса в суперразвитых капиталистических странах и в коммунистическом Китае, сравнить действенность защиты в них в этот тяжелейший период своей экономики и непосредственно производителей, - чтобы признать эффективность практической реализации идеи социализма. Именно поэтому такая тяга во всём мире к социалистической идеологии и практике её реализации.

 

Конечно же, как честный учёный, это признаёт и Валерий Михайлович Ворона. В своей книге он пишет: «Ідея свободи і народовладдя, справедливості та рівноправ’я – ідея соціалізму, незважаючи на всі гоніння, переслідування і заборони з боку влади, живе в народі, вона не знищена і в українському суспільстві. Ліві гасла сьогодні есплуатують практично всі партії – усі за народ, свободу і справедливість! Число прихильників лівої ідеї серед населення України за всі роки незалежності ніколи не падало нижче за 20% (до 2014 року – близько 30%). При цьому від 30% до 40% - це ті, хто не визначився і не розбирається в політичних течіях. І це дає підстави стверджувати, що після подолання заборони на публічну діяльність і рівний доступ до ЗМІ комуністи, соціалісти, соціал-демократи знову будуть у Верховній Раді, а народ України, що страждає від незахищеності та інших бід, отримає реальний і надійний захист – законодавчий і моральний» (ст. 251).

 

Спасибо Вам, уважаемый Валерий Михайлович, за Ваш труд, за Ваш достойный жизненный путь настоящего, честного Учёного!

 

Наталия Витренко,

доктор экономических наук,

народный депутат Украины 2 и 3 созывов,

Председатель Прогрессивной

социалистической партии Украины






 












индекс 01001, г. Киев ул. Крещатик 42-А, офис 13, телефон/факс 483-32-57
Электронная почта: natalia-vitrenko@ukr.net. Мобильный телефон: +380676919398
Пресс-cлужба ПСПУ
Электронная почта: press@vitrenko.org, pspu-post@ukr.net телефон/факс (044) 489-58-95