78-річний Сафроній – митрополит Черкаський і Канівський Української православної церкви Московського патріархату в Україні призначає зустріч на 14-ту годину в своїй резиденції в Черкасах. Окрім нього, в кабінеті на другому поверсі сидять двоє священників у рясах та жінка в сірому пальто.

 - Заходьте, - запрошує. На столі у митрополита лежить книга «Країна Моксель» історика Володимира Білінського.

-  Владико, зараз багато говорять про останній собор вашої церкви, що пройшов у Києво-Печерській лаврі. Правда, що вас зачиняли на ключ, аби не вирвалися на зустріч із президентом?

-  Ні, неправда. Ніхто нікого не зачиняв. Ніякого насильства, погрози чи тиску ні під час підготовки, ні безпосередньо на самому соборі не було. Все як завжди, тихо, мирно, толерантно. Ви комуністів застали? – питає мене.

-  Звісно.

-  Усе було, як за комуністів. Документи підготовлені, виступаючі відомі, результати голосування теж.

- Ви голосували одноголосно з усіма?

-  Ні. З 13-ти пунктів звернення я не підтримав 8. Написав про це і поставив підпис. Митрополит Вінницький Симеон взагалі не підписав підсумковий документ.

-  Після Собору ви їздили на зустріч із президентом?

-  Ні, бо не знав. Мені зателефонували, коли я повертався додому й проїздив Бориспіль.

-  На майбутній собор, де мають проголосити автокефалію української церкви, плануєте поїхати?

-  Нехай спочатку мене туди запросять. Без запрошення точно не поїду, - сміється. – А то вийде, як у анекдоті: «Здрастуйте, я ваша кума, прийшла в гості» До того ж, хотілося знати програму майбутнього собору. Бо приїхати і не знати для чого – не годиться.

- Як вам рішення Вселенського патріархату, який визнав Україну своєю канонічною територією і скасував ставропігію Москви.

- Знаю. Скасовано Київський, Московський патріархати, автокефальну церкву й тепер буде єдина українська церква. Однак краще не сто разів почути, а один раз побачити. Вживу подивитися на виступ Вселенського патріарха, який має оголосити автокефалію. Бо зараз можуть сказати, що там, у Константинополі, він нічого такого не казав, а його слова неправильно переклали.

- Раніше ви говорили, що погоджуєтеся на об’єднання за умови, що патріархом буде не Філарет.

- Послухайте, ні Філарет, ні Макарій не можуть бути патріархами, - перебиває голосно. – Треба знати канони. А то зараз церковні канони трактують всі політики.

-  Коли ви востаннє розмовляли з Філаретом?

- Ой, давно вже. Наприкінці 80-х років у Києві Була зустріч представників церкви із будівельниками, які мали би відновлювати Успенський собор Києво-Печерської лаври. Так от, на тій зустрічі я сидів поруч із Філаретом. Ще й усі перешіптувалися, мовляв, Софроній сидить біля Філарета. Відтоді жодного разу не розмовляв.

- Можете спрогнозувати розвиток подій після отримання Томосу й автокефалії української церкви.

- Перестануть мусолити Москвою. Нам із будь-якого приводу відразу пригадують Москву. Мені вже ця Москва в печінках сидить. Нашій церкві треба було починати з широкої автономії і поступово йти далі – аж до справжньої незалежності й автокефалії. Це був кращий шлях, аніж той, що зараз. Я давно про це говорив.

Юрій Стригун

Джерело: газета «Вечірні Черкаси», N47, 21 листопада 2018 року